Статистика






Подорож селом "Нитка маршруту" Друк e-mail

Як живе людина, який її духовний світ, як вона ставиться до великих здобутків свого народу, до скарбів народної культури, з якими духовними надбаннями йде вона в завтрашній день – це життєві питання завжди хвилювали людство. Бо життя – це велика мудрість нашого буття – рухається відносинами поколінь. Люди­на смертна, але безсмертний народ.

Його безсмертність – в наступ­ності поколінь. Мудрість віків, багатство народної душі зберігаються в пам'яті нашій. Повага, шанування старших поколінь – закон життя. Кажуть, сьогодні лежить на дорозі минулого в майбутнє. А тому, ми вважаємо, люди не мають права забувати свою історію, не знати шляхів розвитку свого народу, щоб не робити зайвих життє­вих помилок.

Життя не стоїть на місці. Воно вже вступає в третє тисячоліття, воно змінюється, оновлюється, народжуються нові покоління лю­дей, але пам'ять буде завжди тією категорією, якою визначатиметь­ся самоцінність людини. Людина повинна пам'ятати тих, хто дав їй життя, оберігати могили наших предків, бо це наші витоки, це наша духовність.

Опис подорожі

Рівненщина. Полісся. Наш край. Маршрут розпочинається з рідного села Колки. Саме серед цих безмежних лісів, лугів і полів розкинулася наша батьківщина. Як спраглий кінь у липневу спеку припадає до води, так і воно принишкло до берегів Горині і Случі. Вже четверту сотню літ розміняло, а виглядає, як квітень навесні. Приїжджі завжди милуються його ошатними будинками, що потопають у зелені вишневих садів.

Досліджуючи коріння села з глибини віків, від старожилів села записано цікавий матеріал – це легенди, перші згадки про село, чим займалися люди в давнину, коли і за яких умов були встановлені обеліски загиблим воїнам.

Про Колки існує така легенда. В сиву давнину на місці села було невелике поселення, але воно не мало назви. Та кожного ранку, прокидаючись, люди чули цікаві звуки «ковк», «ковк», «ковк», які линули із кузні. З тих пір вирішили село назвати Ковки. Згодом назва перейменувалася у Колки. Хочастарожилисела і досі називають Ковками.

прапор с.КолкиПрапор села Колки. Квадратне полотнище із трьох вертикальних смуг – білої, зеленої і білої, у співвідношенні 1: 2:1. У центральній смузі – жовта п’ятипелюсткова квітка лугова, над нею угору летить жовтий сокіл із розпростертими крильми».

Автори – Ю.П. Терлицький, П.П. Яцута

герб села КолкиГерб села Колки. У зеленому поліз двома срібними бічниками понижена пятипелюсткова квітка лугова, супроводжувана угорі золотим соколом із розпростертими крильми, який летить уверх.

Автори – Ю.П. Терлицький, П.П. Яцута

Колки поділяються на три частини (поселення): Джерело (Жерло), Сивиця й Село. Джерело – найстаріша нині частина нашого села. Про назву Сивиця говорять, що вона названа на честь богині Сиви. А Село – центральна частина, в якій у давнину стояв панський маєток.

Село Колки розміщене в мальовничому місці в межиріччі між Горинню та Случчю. Луки за селом немалі, а от землі до багатих не належать. Тож господарювати тутешнім людям непросто. Близькість двох річок дуже прикрашає місцевий пейзаж, дає певні переваги, але й небезпечна можливими повенями. Наприклад, півтора десятка років тому річки настільки вийшли з берегів , що затопило півсела, люди добиралися в свої оселі, буквально човнами. Мабуть тому центр села, а також кладовище – на узвишшях. 

Перша письмова згадка про село належить до 1567 року. Згадується про село й у пізніших джерелах минулого століття, зокрема у відомій тепер читачам книзі        О. Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся»: «Колки, село. Рівненський повіт, Любиковицька волость, над річкою Случчю при залі­зниці Рівне – Лунинець, на південь, від устя річки Горинь й на південний захід від міста Дубровиці. Село колись належало до величезних маєтків князів Дубровицьких (ХVІ ст.), а пізніше ділило долю сіл і осель, які часто переходили від одного до другого власника.

Місцеві селяни від найдавніших часів займалися, крім рільництва й годівлі худоби, рибальством і мисливством. За переписом 1911 року село Колки, яке було віддалене від міста Рівного на 157 кіломе­трів, мало 1673 жителі, однокласову школу, горіл­чану крамницю і ґуральню».

У академічній «Історії міст і сіл Української PCP» видання  1973 року про це село повідомляється:

«Колки – село, центр сільської Ради. Розташовані за 7 кілометрів від районного центру, за З кмвід залізничної станції Домбровиця. Біля села протікають річки Случ і Горинь».

Під час Великої Вітчизняної війни у 1942 – 1943рр. тут діяв загін самооборони, який згодом став ядром партизанського загону імені Кірова. 224 односельці боролися з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах. 122 із них полягли в боях з ворогами.

Отже, перша письмова згадка про Колки біля Дубровиці відноситься до 1576 року, коли таке село було вказане в переліку володінь княжни Марії Юріївни Гольшанської-Дубровицької. Марія доводилась рідною сестрою двом відомим історичним особам: святій Уліанії Гольшанській, нетлінні мощі якої зберігаються в Києво-Печерській Лаврі, таПараскеві Гольшанській-Заславській, силами, коштом,

стараннями якої була написана Українська Першокнига – Пересопницьке Євангеліє,

Тож в XVI ст., село Колки вже існувало. Але не можна вважати, що це дата його заснування, бо воно має більш древню історію, і виникло, як свідчать археологічні, історичні, топонімічні матеріали, з незапам'ятних часів.

По-перше, вже сама назва Колки говорить про глибоку древність і унікальність найменування.

По-друге, розташування Колок на Поліссі, де була прабатьківщина слов'ян, але відсутність їх на інших слов'янських землях спонукає уважно з'ясувати, що привело, до появи цих топонімів на теренах нашого краю, і чому це рідкісні назви.

По-третє, на географічних картах показано, що такі однойменні села і селища стоять на піщаних пагорбах та ще й біля злиття двох річок.

Таким чином, поняття Колки можна розуміти як підвищення, що розсікає, розколює, відгинає води Горині і Случі.

Як бачимо у самих Колках, за даними археолога і краєзнавця, більш древня історія. І Колки старіші, ніж, наприклад, такі міста нашої області як Сарни і Костопіль.

На даний час на території сільської ради розташовані три населенні ( пункти: Колки, Заслуччя, Порубка, які в цілому налічують 961 двір, а чисельність населення складає 3079 чоловік.

В селі функціонує СВК «Заслучанський», споживче товариство «Альянс», загальноосвітня школа, ДНЗ «Дюймовочка», фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, публічно-шкільна бібліотека.

Сільська рада розташована в мальовничому місці, в межиріччі Случа і Горині Дубровицького району, в центральній його частині. На території сільської ради розташовані три населені пункти – Колки, Заслуччя, Порубка, які в цілому налічують 961 двір.

Територія сільської ради складає 4593,9 га, з них: 1010га – земель запасу, 22га – резервного фонду, 627 га – лісового господарства та 1699га – розпайованих земель, на які виготовлені державні акти. Чисель­ність населення складає 3018 чоловік.

У селі є дошкільний навчальний заклад «Дюймо­вочка», 2 фельдшерсько-акушерські пункти, будинок культури, сільський клуб, 2 публічно-сільські бібліотеки. Діє спортивний клуб «Горизонт», в якому 2 сільські футбольні команди – «Случ» (Колки) та ФК «Пору­бка», які є володарями титулу «Краще спортивне село області» 2002 року та неодноразовими чемпі­онами району з футболу. На території функціонує СВК «Заслучанський», Колківське споживче товариство, поштове відділення.

За останні роки в селі зведені молитовний будинок общини Християн Віри Євангельської, побудована АТС на 350 номерів, захисні споруди від повені протяжністю 2760 метрів, відкрито 5 нових приватних магазинів. Вже збудована церква у селі Заслуччя. Населення обслуговують 5 магазинів, 4 кафе різних форм власності.

Окрасою села є церква, яку дружні жителі Колок спорудили при допомозі місцевого колгоспу. А з 1992 року іде в ній служба Божа. Є свій настоятель храму – отець Андрій. Є надія, що багато односельчан відродяться духовно,

У селі встановлено два обеліски та пам'ять загиблим під час Великої Вітчизняної війни.

Добру, святу спадщину залишають своїм нащадкам жителі нашого села. Поет Василь Попенко село Колки і його жителів римує так:

Власні орієнтири

Ніяких кремлівських веж!

... Київ сльозам не вірить,

Колки й Дубровиця – теж.

Ось такими рядками згадує Василь Попенко Колківську школу, де він був директором. Ці рядки були надруковані в «Дубровицькому віснику» у 2007 році.

altВже півстоліття минуло, як у далекому тепер 1957-ому, а для мене ще й після флотському році працював я вчителем Колківської восьмирічної школи. Учив маленьких «ковковок» і «ковковців» у першому, другому й третьому класах. Був директором восьмирічки. Роки...

Лише три з гаком роки отут, у Колках. А такі ж вони були гарні та привітні. Про жодне «мате­ріальне» не думалося. Був справжній ентузіазм, було бажання гори вернути. Наші шкільні учні­вський хор і танцювальний колектив на районному огляді художньої самодіяльності в 1959 році завоював перше місце. Було...

Через п'ятдесят літ у складі відомого хору «Родослав» виступив я на сцені Колківського сільського Будинку культури, на святі Дня села. В залі сиділи й слухали нас і мої колишні вихо­ванці уже також подекуди бабусі й дідусі. Такі щемливі почуття, спогади, спогади...

Отож у зв'язку із цим я взяв та й написав «Гімн села Колки», того села, яке в народі називають Ковк Великий, а сусіднє Заслуччя – Ковк Малий. А загальна назва походить від вічної ковальсь­кої професії, надто руди болотяної тут вистачало. На всій землі ж нашій чи не найбільше прізвищ походить від «коваля»: Коваль, Коваленко, Кузнецов, Шмідт, Сміт і т.д.

Не осудіть. Пишу від серця. І дарую вам, дорогі мої ковковці, своє, здається, добре творіння. Хай не образяться автори інших гімнів і мого рідного села – Колок. Думаю, композитори не забаряться.

З повагою, Василь ПОПЕНКО, м.Дубровиця

Гімн села Колки.

Між Случем і Горинню – ceлo,

І вінком прихилилися лози.

Як земля, воно є і було,

Як дорога Чумацького Воза.

 

Приспів:

Колки мої рідні –

Батьківський поріг,

і біду, і злидні

Дух наш переміг.

 

Зацвіли врожаями лани,

Усміхнулися вольнії люди,

Прославляють у праці сини

День новий, той що є і що буде.

 

Приспів:

Чуєш, молотом дзвонить Коваль –

Ковк Великий розправив рамена.

Над Поліссям – омріяна даль,

Майорять України знамена!

школа с.КолкиНаступна зупинка – Колківська ЗОШ І – ІІІ ступенів. Храм науки привертає увагу будь-якого перехожого. Старенька школа може похизуватися не менш цікавою історією, адже 2009 році відмітила свій 80-річний ювілей.

Нашу школу почали будувати у 1929 – 1930 рр. На місці де зараз знаходиться школа, були горби і росли дерева. Між горбами був шлях, яким гонили худобу. Найстаріший корпус збудований ще за Польщі у 1932 році, тому його і нині називають польським. Ця будівля дерев'яна, площею 352 м². Директором школи була полячка Шафранкуна, а Хелена Дзядкувна керувала двома класами. Уроки розпочиналися о 8 годині і тривали до 14 годин. Навчання велося польською мовою про що свідчить документ про освіту Годунка Василя Микитовича (1935 – 1936рр.) Було 4 класи. Навчалися у три зміни. Під час Великої Вітчизняної війниу школі жили німецькі солдати. Навколо приміщення був насипаний вал і я стоянка німців. В роки війни польський корпус був трохи розвалений. Потім в одному з класів був буфет, де продавалися продукти. Поруч зі школою знаходився будинок, в якому був шкільний архів. Книжок у той час було дуже мало. З однієї книжки вчився весь клас, а чорнило робили із сажі, червоного буряка.

Після війни, в 1947 році директором школи став Бондар Леонід Якович (до нього були Степурко Ніна та Ілля Іванович).

1952 році було збудовано другий корпус нашої школи. Приміщення теж дерев'яне, площею 11м² – три класні кімнати і майстерня. В даний час тут знаходиться бібліотека, майстерня, класна кімната 1-го класу та книгосховище. На початку 50-х років директорував у школі Лисенко Іван Антонович.

У 1955 році в Колки приїхала молода пара Мельник Іван Арсенович та Ференець Мотрона Кирилівна. Іван Арсенович був директором школи і викладав географію, а Мотрона Кирилівна – біологію. В роки директорування Iван Aрсенович (працював директором школи 18 років) було збудовано ще два навчальнікорпуси.Центральний корпус площею 528 м2 збудований із ракушника і в дію у 1968 році.

У 1973 році було збудовано третій корпус школи, цегляний, площею 232 м2. Згодом до цього корпусу добудували їдальню (80-і роки). Був у школі інтернат для учнів, які доїжджали на навчання з інших сіл (Залужжя, Великі Озери), тому що у 1966 році із восьмирічної школа була реорганізована у середню.

altУ 1973 році закінчувалося уже розпочате будівництво ще одного приміщення площею 367 м2, яке складається із шести класних кімнат та спортивної кімнати (1974р.). Першу цеглину було закладено під звуки духового оркестру, який діяв на той час у школі. Згодом збудували тир. У школі навчалося 500 учнів, працювало 45 учителів.

У ті роки  працювало  більше гуртків, існували жовтенятські групи, піонерські та комсомольська організації.

У грудні 1985 року директором школи до нас прийшов Покидько Петро Дмитрович, який пропрацював на цій посаді 25 років. Багато хороших справ є на рахунку педколективу, яким керував Петро Дмитрович, учитель-методист, Відмінник освіти України. Учні школи беруть активну участь у районних конкурсах, змаганнях, де неодноразово займають призові місця. У червні 2003 року силами вчителів та учнів було проведено реконструкцію шкільного подвір'я, поновлюється куточок державно символіки. Переважна більшість учителів, які зараз працюють, є випускниками нашої школи.

У Колківській ЗОШ І-ПІ ступенів, станом на 2010 – 2011 н.р., навчаються 285 дітей. Отримали атестат про здобуття середньої освіти – 1280 випускників.

Гімн нашої школи

В мальовничім куточку Полісся,

В селі Колки, стоїть на горі

Наша школа, в сосновому лісі,

Де високі тополі в дворі.

 

Приспів:

Засівається нива навчання,

Світить сонце над нами вгорі.

Навесні у школі – прощання,

Восени – 1-й клас й букварі.

 

Вузенька стежка, що веде в майбутнє.

А поруч дуб, який схиляє віти.

Наставникове слово незабутнє.

Нам в нашій школі жити і творити.

 

Приспів:

Лунає дзвоник  й до роботи кличе,

Бо ми у школі, як одна сім’я.

І на дитячі радісні обличчя

Промінчик сонця лагідно сія.

6 грудня 2009 року рідна школа, уся громадськість села відсвяткували 80-річний ювілей. З хлібом-сіллю зустрічали педагоги та учні шановних гостей. З різних куточків України приїхали вони. Серед них колишні випускники, зокрема заслужена артистка України Я.І. Котяш, вчителі-ветерани, ті, хто своєю нелегкою працею творили славну історію рідної школи.

Далі наш маршрут пролягає до мальовничого плеса річки Случ, через яку було побудовано бетонний міст. Не одне покоління випускників свій перший дорослий світанок зустрічає саме тут.

Довгий час зв’язком для автомобільного транспорту через річку була поромна переправа. У 1970 році розпочалося будівництво дерев’яного мосту. Міст був дуже низький і весняний паводок постійно його затоплював.

У 1979 році після великої повені, коли річки Случ та Горинь настільки вийшли з берегів, що затопили півсела, міст було знесено водою і постала проблема будівництва нового мосту.

У 1980 році почали будувати надійний, міцний бетонний міст. Будівництво тривало майже 2 роки.

altЗ правого боку протягнувся залізничний міст, який є свідком багатьох подій, в тому числі і Великої Вітчизняної війни.

Перший залізничний міст  був побудований поляками в роки, коли Україна була під владою Польщі.

Під час війни, літом 1941 року, відступаючи радянські війська підірвали міст. Пізніше німцями був побудований дерев’яний міст.

Партизанський рух в наших краях активізувався з приходом восени 1942 року партизанського з'єднання під командуванням А.П.Бринського. В Колках діяв загін самооборони, який згодом увійшов до партизанського загону ім. Кірова. Партизани пускали під укіс ворожі ешелони з живою силою і технікою, знищували залізничні вагони і платформи, підривали мости, вбивали німецьких солдатів. Так, наприкінці 1942 року група Бережного підірвала залізничний міст на річці Случ. Велася справжня «рейкова війна» на ділянці «Сарни – Лунінець», зі спогадів очевидців тих подій дізнаємось, як німці систематично перевіряли залізничні колії, які пролягали через Колки, за допомогою спеціально навчених собак та шомполів, шукаючи міни. Вночі німці трасуючими кулями «прочісували» територію біля залізниці, щоб завадити партизанам замінувати колію.

altНа території краю в 1943 році було проведено партизанами і підпільниками ряд рейдів по розгрому гарнізонів та комунікацій ворога. В Колках теж в травні цього року в районі залізничного моста було розгромлено гарнізон гітлерівців.

Населення надавало партизанам всебічну допомогу: постачали медикаменти, продукти харчування, фураж для коней, схеми розташування оборони ворога. За такі дії німці дуже жорстоко розправлялися з населенням: вони розстрілювали людей, в тому числі і немовлят, спалювали житлові будинки, господарські будівлі. Очевидці пригадують, як каральний загін німців спалив більшу половину села Колки.

В роки війни в нашому селі німецькі окупанти проживали в приміщені місцевої школи (нині це один із навчальних корпусів, так званий «польський корпус», до речі, збудований в 1932 році (див. фото). Ще перебували німці вземлянках біля залізничного мосту. Приміщення школи було оточене високою огорожею з колючого дроту, також був викопаний підземний хід. В приміщенні також була кухня. Місцеве населення мусило постачати німцям продукти харчування, заготовляти паливо, працювати на будівництві мосту, виконувати різні господарські роботи. Очевидці пригадують, що німці відзначались як своєю жорстокістю, так і великою педантичністю, вмінням хазяйнувати.

Після звільнення нашого села від німецько-фашистських загарбників радянські війська відремонтували міст. А в 1948 році розпочалося будівництво нового залізничного моста, який був закінчений у 1961 році. Займалася будівництвом організація "Мостопоїзд".

altУ боях за визволення Дубровицького району від німців загинуло майже 900 воїнів, партизанів і підпільників. Понад 7700 воїнів – уродженців нашого району воювали на фронтах війни. Світлій пам'яті полеглих на полях битв у нашому селі Колки встановлено обеліск (див. фото). У «Книзі Пам'яті України» містяться дані про 120 наших земляків – колківчан.

Війна позаду... Ось уже шість десятиліть віддаляє нас від того часу. Та все ж ніхто не забутий, ніщо не забуто. Світлій пам'яті полеглих на полях битв у нашому селі Колки встановлено два обеліски: на території дитсадка та в центрі села біля церкви (див. фото). У «Книзі Пам'яті України» містяться дані про наших      земляків – колківців, які загинули в роки війни. Нині на території нашої сільської ради проживає 9 інвалідів Великої Вітчизняної війни, 6 учасників бойових дій, 154 учасників Великої Вітчизняної війни, 428 дитини війни, 2 вдів інвалідів війни (дані станом на вересень 2010р.)

Пам'ятаймо про тих, хто захищав наш край від ворогів, хто віддав своє життя, молодість, здоров'я заради нас, заради миру та щастя на землі!

На лівому березі річки Случ розкинулось урочище Дуби. Мальовничі краєвиди, чудові пляжі, рибні місця приваблюють сюди сотні відпочиваючих, адже піщані береги Случі ваблять чистим пісочком і ласкавою хвилею річкової води.

Далі наш маршрут веде берегами річки до мальовничого куточка рідного краю – це злиття двох річок. В народі це місце називають Вила, саме урочище – Оринка.

Річкова сітка належить до басейну Прип’яті. Береги річок часто високі, подекуди переходять у кам’яні скелі, не рідко оточені лісами з чудовими краєвидами.   

Де води широка плинь –

Тече річка Горинь.

Води крутить, як обруч –

Це, звичайно, річка Случ.

Води разом об’єднають–

В річку Прип’ять упадають.

Річцікруто повезло,

Несе води у Дніпро.

Через гори, через доли,

Біжить річка в Чорне море.

 

 

Саме так про це диво природи, де обидві річки міцнообнявшись, утворюють єдине створіння – одну, сильну річку з назвою Горинь, написала юна поетеса, Любов Буткевич, учениця 9 класу.

У кожного знас є унікальна можливість віч-на-віч поспілкуватися з природою рідного краю. Звичайно, щоб об’їхативсю Українунам знадобиться чимало років. На жаль, часто буває, що людина багато чого може розповісти про країну взагалі, але майже нічого не знає про свою малу батьківщину. Адже і поруч з власним будинком можна знайти багато цікавого. Не вірите? Тоді вирушайте з нами! Будьте впевнені: спогадів вистачить надовго…

 

Наш фото звіт


 

Додати коментар


Захисний код
Оновити