Статистика






Джерела і коріння села Колки Дубровицького району Друк e-mail

Перша  письменна  згадка   про  Колки  біля  Дубровиці  відноситься до 1576  року, коли  таке  село  було  вказано  в  переліку  володінь  Княжні  Марії  Юріївни  Гольшанської – Дубровицької.  Марія  доводилася  рідною  сестрою    двом  відомим  історичним  особам:

Святої  Уліанії  Гольшанської  нетлінні  мощі  зберігаються в  Києво – Печерській  Лаврі.  Силами  Параскеви  Гольшанської – Заславської,

коштом, старанням  якої  була  написана  Українська  Першокнига – Пересопницьке  Євангеліє.

Отже, в шістнадцятому столітті  село  Колки  вже  існувало. Але  ми   не вважаємо,що  ця  дата  його  заснування,  бо воно  має  більш  древню  історію, і  виникло, як  свідчать  археологічні, історичні, топонімічні  матеріали, з  незапам’ятних  часів.

По – перше, вже  сама  назва  Колки  говорить про  глибоку  древність і  унікальність  існування. За  даними  географічних  довідників  таке  рідкісне  ім’я  носять  лише  західні  населені  пункти,  розміщені  переважно  на  Поліссі  в  Рівненській, Волинській, Житомирській  та  Гомельській  областях, суміжних  між  собою, хоча  є  і  в  Саратовській  області  Росії.

altЩо  точно  означає  назва  Колки, одночасно, мовознавці  сказати  не  можуть, воно багатозначне, що  властиво  найдавнішим  словам.  Здебільшого  вчені  припускають, що  Колки – це  березові гайки  на  місці  вирубаних  лісів. Дійсно, таке  значення  мають  колки  в  лісостепах  Поволожжя  і  Сибіру. Однак,  наші  Колки розміщені  переважно  в  лісовій  зоні  Прип’ятської  низовини. І  це  змушує  нас  шукати  інші, місцеві,   більш  умотивовані  пояснення.

По – друге, розташування  Колок   на   Поліссі, де  була  прабатьківщина  слов’ян, але  відсутність  їх  на  інших  слов’янських   землях  спонукає  - уважно  з’ясувати,  що  привело  до  появи  цих  піопонімів  на  теренах  нашого  краю, і  чому  це  рідкісні  назви.

По – третє, на  географічних  картах  показано, що  такі  однойменні  села  і  селища  стоять  на  піщаних  пагорбах  та  ще  й  біля  злиття  двох  річок. У  словнику  живої  російської  мови  Володимира  Даля, сучасника  Пушкіна, слово  колк  означало  «костяний »  комель  під  рогом  бика  чи корови», «Наріст».У  споріднених  мовах – у  словенській  і  в  болгарській    колк  ”стегно,  бедро, коліно.”

Таким  чином, поняття   Колки  можна  розуміти  як  підвищення, що  розсікає, розколює, відгинає  води  Горині  й  Случі.  Тим  більше,  що і  грецьке  «пагорб»  та  латинське  «горб, височина» на  всі  вказані  мови    мали   спільних  індоєвропейських  предків.

На  думку  істориків,  таке  пояснення  відповідає  більш  місцевим  умовам, ніж  колки – березові  деревця,  що  стирчать  на  болоті  чи  в   заплаві  річок.  Останнє  суперечить  тому, що  нам  відомо  про    розташування  Колок  в  Дубровицькому  і  Маневицькому  районах, а    також  свідчення  біологів  і  географів:” на  Поліссі  всі  місця  підвищеної  родючості  розорані, а  раніше  тут  були  діброви.   Вважається, що в  доісторичні   часи  ліси  виривали  основну  частину  заплав.Там, де  росли  ліси, найпродуктивніші  заплавні  луки.”

altУ  назві  Колки  ще  можна  віділити  корінь кол –”коло,круг”. І  означає  воно'округлий  пагорб, оточений  з  усіх  боків  розливами  річок.

Спавді, наше  село  під  час  повені  виглядає,мов  острів.

А  одне  із  урочищ  у  заплаві  Горині  так  і  називається  -  Кружок.

І  топонім    Колки   в    деяких  документах  написано  Колок.   Місцева    повірка  передає  її  як  Ковк.

Розгадка  проста.  У нас  були   спільні  предки,  мова  і  культура  яких  залишила  свої  сліди  на  Поліссі,  в  тому  числі  у  назві  Колки.

Сучасне    село    Колки    колись    мало    окреме   селище – село  Сівиця і  Джерело,  розташоване  між  двома  повноводними  річками  і  в     проживанні   первісних  людей,  починаючи  з  палеоліту – давнього  камінного  віку  помітна  закономірність у  тому, що стоянки  і  селища  тяжіють  до  місць  одних і  тих  самих,   що в  різні   історичні  епохи виявлялися  зручними  і  вигідними  для  життя  і  господарювання.

Отже, із  того  часу  люди  вели  осідлий  спосіб  життя, що підтверджується   археологічними   знахідками  в  Колках  і  на  околиці.  Оскільки,   археологічні  старожитності  Г.В.Охріменко і  В.П.Пясецький    обстежили  не  тільки  тут, а  й  біля  Людні,Рудні,   Латинська і  Висоцька -   в  низ  за  течією Горині  на  територіях   Володимирецького, Сарненського    і  Костопільського   районів – у  верх  по  Горині,  та Колки,   розташовані  при  злитті  з   Горинню  висуваються  на  центральне  місце,  де  міг  бути  осередок  племені.

На  території  Колок , є  вулиця , яка  з   переводу   древньої     хетської   богині  називається «Східна  частина», а  на  даний  час  називається  «Сивиця».

Християнство, яке  утворилося на  Русі, використовувало  культ Сіви, перетворивши  його   в святу  Параскеву – П’ятницю  і  саме  грецьке  ім.’я  Параскеви  фактично  є  двійником  Сіви: Пара – біля,Коло,близька,   подібна. І,  певно,  не  випадково  княжна  Гольшанська,   коли  помер  її   чоловік  Кузьма  Заславський, стала  монашкою  під  іменем  Парасковія.

altУ  шістнадцятому  столітті, серед  людей  нашого  краю  ще  збереглася  пам’ять  про  Сіву.Збереглася  вона  і  в  мікро  топонімії  Сівіца  з  дуже  архаїчним  праслов’янським  суфіксом – іца. Він  походить від  індеєвропейського – Ісаіка, надаючи  значення  вмістилища  збірності, протяжності.  Отже, Сівіца – дуже  давня  назва, світилище  Сіви  на  березі  Случі, бо  язичники  молилися, дивлячись  на  схід  сонця , обов’язково  вибираючи   для  цього  місця  на  пагорбах  близько  води.

Західна  частина  села  Колки  -  Джерело  не  менш  древнє  і  не  випадково  воно  прилягає  до  Горині.Справа  в  тому,що  праслов’яни  вимовляли  жерело, жерло, маючи  на  увазі – жерло,місце, де  одна  річка  ніби  пожирає  іншу.

Не  одне  русло  має  і  Случ  в  ті  часи, коли  клімат  був  вологішим.,жерло  її  чи  один  із  рукавів, можна  прослідкувати  на  Джерелі.

По – перше, чого – чого, а  води  в  Колках  ніколи  не  бракувало,аби  виділяти, ніби  в  пустелі, якесь  джерельце в  якості  орієнтиру  і  власної  назви. А   от   жерело – гирло  зовсім  інша  важливість, та  ще  місце   святилища  - жертовника. Слов’яни  вважали  течією  при  злитті  вод  двох  річок  щасливого  і  священного.Від  такого  місця  ріка  набувала  іншого  найменування.А ще  люди  «задобрювали»  божество  води, щоб  не накоїла  ріка  лиха.

По – друге, і  досі  старе  русло  Случі  видно  у  видолинку  між  Колками  і  господарським   двором   (Оборищем). У  1885 році  русло           перекрив  залізничний  насип  в  сторону  станції  Дубровиця.  Тай  кліматичні  умови  в  кінці  дев’ятнадцятого  століття  змінилися.Але,  під час  повені, заболочена  низовина  заливається  водами  Случі.,яка  більше  норовиста  і  швидше  піднімає  свій  рівень, ніби  хоче  прорватися   до  Горині  через  дорогу, де з свого  боку  розливається  Горинь.

По  - третє, старе  русло  і  гирло ще  існувало  в 1796 році, бо в  указі  про  заснування  горба  міста  Дубровиці – залізничний  якір  на  синьому  фоні – спеціально  наголошувалося , що  цей  символ  судноплавства  наголошує «Расположениє  сего  города  близ  слияния  двух  великих  рек».

Про  стратегічне  значення  Колок, які  теж   займають  позиції  в  межиріччі  і  біля  злиття  Горині  й  Случі, свідчить  місцезнаходження    в  трикутнику   Колки – Заслуччя –  Залужжя   цілого  куща   аргеологічних      пам’яток – поселення  доби  бронзи,   раннє  слов’янське  селище  і  давньоруське  городище.

Городище в  урочищі  Біла  Гора  існувало  більше  як  п’ять  століть -  із  восьмого по  тринадцяте  століття, коли  загинуло  від  сторження  орди  Батьня.Це  одне  з  найдавніших  укріплених  поселень  на  Горині  і  Случі, бо  взагалі  городища  як  зародки  міст  почали  будуватися  тільки  в  6-7 століттях.                                                                                                                                         

Характерно, що  городище  Біла  Гора  функціонувало    і  тоді,     коли  з  10- 11  століть  припинилася  життєдіяльність  на  багатьох  інших  давньоруських  «Градах»- Злазне, Кричильськ, Городець  та  інші  на    Горині  в  період  піднесення  Дубровиці.

Отже, Біла  Гора не  була  конкурентом, а  партнером  центру  удільного  князівства. Тим  більше, що  на  території  Плінти  в  Дубровиці  сліди  проживання  людей  зафіксовані  в  культурному  шарі  11  століття, а  на  Білій  Горі – з  восьмого  століття.

Є  підстави  вважати ,що  то  було  язичнинське  святилище  Велеса – опікуна  худоби, торгівлі  і  судноплавства  перебрав  християнський     Святий  Миколай.Цей  факт  доповнює  і  підкріплює  висновок  про  те,що  Случ  на  протязі  тисячоліть  не  раз  змінювала  своє  русло  і  впадала 

В  Горинь  в  різних  місцях,зокрема,між  Колками, Дубровицею і Сельцем.

І хоч  нині,  землі«Монастирища»   відносяться  до  Селецької  сільради, в  давнину  сільрад  не  було  і  це  віддає  перевагу  Колкам.  Не ущемляючи  права  і  авторитет  Сельця , відзначено, що  на  його  території  поки  що  не  виявлено  стільки  пам’яток  старовини, як  у  Колках.

У  самих  Колках,за  даними  археолога  і  краєзнавця  Олександра  Цинкаловського, який  працював  у  20-30  роках  xxстоліття  на  Поліссі  і  описав  Колки  в  своїй  книзі  «Стара  Волинь  і  Волинське  Полісся»,   більш   древня  історія.

Зокрема,тут  знайшли  ряд  речей, що  підтверджують  наявність  поселення  на  самому  початку  нашої  ери, причому  з  далекими  торговельними  чи  військовими  зв’язками. Тут  тоді  жили  вже  ранні      слов’яни.  І  скляний  кубок   Римського  зразка,  виявлений  в  Колках ,відноситься  до  періоду  не  пізніше  четвертого  століття  нашої  ери,     поки  існувала  Римська  імперія.

Що  це  було – військовий  трофей  чи  придбаний  товар  у  заморських  купців  - не відомо. Але  такий  коштовний  і  рідкісний  вибір  міг  належати  тільки  вождю  чи  комусь  із  знаті.  До  війни  цей  кубок  зберігався  у  Варшавському  музеї.

Підбиваючи  остаточний  підсумок, робимо  висновок  про  те, що  археологічно  і  топонімічно  простежується    дуже  давня    історія    села  Колки.  Безперервність  і  спадкоємність  місцевого  населення   йде,   якщо  не   від    фінального  палеоліту(14-9 тисячоліття  до  нашої  ери),   то принаймі      від    мезоліту  (8-6 тисячоліття  до  нашої  ери).  Поселення  в  Колках  формувалося  багатьма  поколіннями,  і   нашому  селу  (а  було і ”городом”)  на  сотні,  й  тисячі  років.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити